1 жовтня 2026 року, у День захисників і захисниць України, у відділі «Територія Терору» Музею історії воєн, боротьби та опору у Львові відкрили виставку «Початок спротиву: оборона Луганського аеропорту». Зустріч об’єднала оборонців летовища, родини загиблих, авторів документальної хроніки, представників луганської спільноти, музейників, освітян і львів’ян.

Виставка розповідає про 146 днів оборони Луганського аеропорту у 2014 році — одну з визначальних битв початку російсько-української війни. За перебігом військових подій тут постають люди: ті, хто тримав оборону, допомагав українському війську, рятував побратимів і віддав життя за Україну.

Для Львівщини ця історія має особливе значення. Серед перших оборонців летовища були військовослужбовці 80-ї бригади. Їхній досвід поєднав схід і захід країни задовго до того, як ця єдність стала повсякденним досвідом мільйонів українців.

Поки ворог руйнує мости через ріки, такі зустрічі допомагають будувати інші — між минулим і майбутнім, між людьми, між пам’яттю про пережите та відповідальністю за те, що буде далі.

Зберігати історію, поки вона триває

Відкриття розпочала директорка музею Ольга Гончар, запропонувавши вшанувати хвилиною мовчання захисників і захисниць, які загинули за Україну.

У вступному слові вона окреслила три важливі завдання музейної роботи: документувати війну вже сьогодні, розповідати власну історію українськими голосами та зберігати спадщину Луганщини, значна частина якої опинилася під окупацією.

Зазвичай осмислення історичних подій у музеях відбувається після певної часової дистанції. Українські музейники працюють усередині війни, яка ще триває. Водночас чекати її завершення означало б ризикувати втратою свідчень, фотографій, документів і речей. Тому ця виставка — внесок і в сьогоднішню розмову, і в майбутні дослідження та музейні експозиції.

Мистецьку частину відкриття створила співачка Людмила Верес. Її живий голос запросив присутніх до спільного співу й надав зустрічі особливої теплоти.

Першими — голоси оборонців

Модераторкою заходу була Олександра Ляшенко — координаторка перекладу та підготовки англомовного видання книги «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту», співорганізаторка львівського відкриття й виставково-просвітницької діяльності проєкту. Її робота охоплює підготовку та проведення публічних зустрічей, взаємодію з партнерами й поширення історії оборони летовища в Україні та за кордоном.

У своєму зверненні вона наголосила на головній місії спільної роботи: зберегти голоси оборонців і очевидців та зробити так, щоб їх почули у світі. Саме тому першими серед запрошених учасників слово отримали захисники Луганського аеропорту.

Євген Балан, медик за освітою, розповів про умови, у яких українські військові зустріли війну 2014 року. Про брак належного медичного забезпечення, необхідність учитися на ходу та виконувати спільну солдатську роботу незалежно від спеціальності.

Особливо промовистим був його спогад про останні дні оборони: коли в аеропорту точилися бої, інформації про них у публічному просторі майже не було. Тоді виникало страшне запитання — якщо всі загинуть, хто знатиме, що тут відбувалося?

Книга, виставка та записані свідчення стали відповіддю на це запитання. А своє звернення Євген завершив вдячністю тим, хто захищає Україну сьогодні, і нагадуванням про обов’язок підтримувати їх.

Другим виступив Олексій Стафіняк, житель села Переможного поблизу аеропорту. У 2014 році він прийшов до українських військових як цивільний, допомагав їм, а згодом став військовослужбовцем 80-ї бригади.

Він говорив про першу зустріч зі своєю армією, про молодих хлопців, які на його очах ставали воїнами, про довіру та відповідальність провідника. Найбільшою своєю гордістю назвав те, що військові, яких він проводив знайомою місцевістю, поверталися цілими й неушкодженими.

Коли модераторка запитала про можливість обрати інший бік, Олексій заперечив саму постановку такого вибору: для нього Україна була своєю країною, а українське військо — своєю армією. Зала відповіла гучними оплесками.

Його розповідь торкнулася й історичної пам’яті Переможного — села, у якому жили родини переселенців із заходу України. Цей досвід допомагав зберігати українську ідентичність і розуміти власну історію попри російську пропаганду.

Від свідчень — до книги, від книги — до ширшої розмови

Сергій Глотов розповів, як виник задум документальної хроніки «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту». Поштовхом стало усвідомлення, наскільки мало українських свідчень про оборону летовища було доступно і наскільки цей інформаційний простір заповнювали російські версії подій.

Команда збирала розповіді військових різних звань, волонтерів і місцевих жителів. Частину інтерв’ю записували в Пісках, куди оборонці Луганського аеропорту прибули вже для виконання нових завдань. Основним принципом було зберегти досвід безпосередніх учасників і дати місце голосам, які часто залишаються поза офіційними описами війни.

Анастасія Глотова пояснила, як англомовне видання розширило можливості цієї роботи. Українська книга стала меморіалом свідчень, а англійська — також інструментом міжнародної комунікації, що допомагає іноземним читачам зрозуміти початок російської агресії та українського спротиву.

На зустрічі прозвучав і фрагмент відеозвернення редакторки англомовного тексту Андреа, яка поділилася тим, наскільки робота над книгою змінила її розуміння цієї історії.

Анастасія також анонсувала намір провести впродовж жовтня екскурсії та зустрічі на виставці разом з оборонцями аеропорту. Десять виставкових полотен стисло представляють події, а живе спілкування дає змогу глибше зрозуміти їхній перебіг і людський вимір.

Пам’ять, яка спонукає до дії

До присутніх звернувся Антон Глушко, луганець у сьомому поколінні, військовослужбовець бригади «Азов», який підтримав підготовку українського й англомовного видань книги.

Його виступ поєднав особисту історію родини з нагадуванням про відповідальність сьогодні. Пам’ять про звитягу оборонців має продовжуватися в конкретних діях: допомозі війську, волонтерстві, донорстві крові та підтримці тих, хто тримає оборону зараз.

Особливо щемкою стала розповідь пані Ольги, матері Івана Павлишина, військовослужбовця 24-ї бригади, учасника оборони Луганського аеропорту, який загинув у грудні 2022 року. Вона згадувала його прагнення служити, любов до України та відданість побратимам. Її слова нагадали про тяглість цієї війни — і про родини, для яких пам’ять про захисників є щоденною присутністю найдорожчих людей.

Наприкінці виступила Олеся Дацко, докторка економічних наук, яка допомогла об’єднати учасників проєкту та підтримувала його розвиток. Вона пригадала міжнародний проєкт про жіночу міграцію, де українська книга про оборону аеропорту стала одним з артефактів особистої історії. Запитання іноземних учасників про те, як вони можуть її прочитати, дало додатковий поштовх англомовному виданню.

Олеся назвала книгу літописом, створеним зі свідчень першоджерел, а виставку — його образним продовженням. Підкреслила масштаб праці Олександри Ляшенко та родини Глотових і закликала поширювати книгу, передавати її до бібліотек та дарувати друзям за кордоном, щоб українську історію пізнавали через українські свідчення.

Зустріч, яка тривала довше за сценарій

Людей прийшло більше, ніж очікували, тож у бараці № 2 довелося доставляти крісла. Після офіційної частини розмова продовжилася: учасники згадували, дякували, ділилися пережитим і просто залишалися разом.

Навіть частування стало містком між регіонами: «Шахтарський» торт із присвятою захисникам Луганського аеропорту та львівський пляцок від Ліни Полихати додали зустрічі смаків сходу й заходу України.

Щира вдячність — оборонцям Луганського аеропорту та родинам загиблих, командам Музею історії воєн, боротьби та опору й Українського інституту національної пам’яті, директорці Ользі Гончар, керівництву та працівникам музею, Ользі Муль за організаційну допомогу. Подяка всім, хто працював над книгою, перекладом, виставкою та її візуальним оформленням, надав фотографії й документи, допоміг провести відкриття та прийшов підтримати учасників.

Цей вечір засвідчив: культура пам’яті формується через спільну працю, уважне слухання та готовність передавати почуте далі. Історія оборони Луганського аеропорту продовжує звучати в книгах, виставках, особистих свідченнях і нових зустрічах.

Луганськ — це Україна. І Україна — це Луганськ.