Ростислав Іваник

«Було дуже неприємне відчуття так званого оперативного оточення. Коли ти знаєш, що ця дорога, яка веде до Щастя в полях, – це такий, скажімо, не дуже надійний варіант, тому що у будь-який момент її можуть перекрити, і ми опинимось у повному оточенні. Повне оточення – це зовсім неприємна штука. Ми звикли до обстрілів, звикли до того, що в туалет треба іти швидко, бо можна не повернутись. Але оце постійне відчуття, що ти можеш бути в котлі, – воно було найбільш неприємним. Коли ідуть обстріли, ти ніби готовий до цього. Можливо, є люди, котрі можуть справитись з цим почуттям. Але мені було тяжко. Тому старалися, працювали – чим ближче до дня виходу, тим поранених було більше…»