В’ячеслав Кусик

«А раз був такий момент, що з ранку зварили котілок борщу, і він до вечора простояв, бо ніколи було поїсти [через обстріли]. А потім, коли вечором сіли їсти, то там дзирінчало залізо всередені – осколки повлітали. Коли розривалося – падали осколки у цей борщ. То єсть його ніхто не ховав, тому що треба було свою голову ховать кудись. Такий був «бойовий борщ»».