В’ячеслав Кусик

«Помитися? Ну, як помитися? Виходить людина на вулицю, дивиться – дощ починається. Заходить внутрь і на все зданіє: «Дууууууш!!!» І натовп мужиков біжить поскоріше митися. Помилися. Правда, витиратися було погано, тому що вода м’яка, і скільки не треш – воно таке відчуття, що не змився. Отак милися.

Потім тазики, відра, у резервуар набрав, возлє резервуара помився і пішов. Нормально. Бажано було, коли дощ пройшов, то постираться. Бо так води ж не було.

Такий цікавий момент. Це може тільки наша нація придумати: ангари для самольотів, а в них такі криші ребристі, наче трикутниками. Іде криша трикутником, і трикутником накрита. То прорізали туди дірку, вставили туди жолоба. І коли ішов дощ, то по всіх кришах стікала в бочку дощова вода. Для того, щоб можна було постірать, помиться. Тому що помиться тоже хотілося, а півтора літра в сутки на людину – це для того, шоб ти і попив, і поїв, і помився… Оце твоя вода. От і придумали такі речі: дощ іде – в бочки біжить вода. Бувало таке, що вечором бочку поставиш, дощ іде, утром приходиш – бочка пуста. Хтось прийшов ночью, злив і забрав. Хтось вже постірав форму собі!..»