Юрій Руденко

«І в один прекрасний момент хлопці доповідають, що почули, як росіяни кажуть, мовляв: «Ну їх на х..й!» Почали від’їжджати вже по чуть-чуть. Хлопці зрозуміли, що не так просто сказані ці слова. І це нас трошки підбадьорило і надало сили, що ми можемо ще триматися. Ми почали потроху відтягуватися від аеропорту. Але в цей же час наш бік не замовкав. Тому що весь час бій був. Намагалися пройти, а у нас не виходить. Противник знав, що їхні сили з південної сторони зайшли вже. А вони не можуть прорватися – і вони все більше і більше наганяли ситуацію.

Боєприпаси тупо передавалися, перекидувалися. Накидали їх в рюкзачок і обкидувалися з окопу в окоп. Брали підсумки з протигазів, туди насипали, сумки розкручували і кидали один одному. Отак і забезпечували хлопців боєприпасами. Артилерія, що наша, що їхня, весь час працювала. Коли вони вже зайшли в аеропорт – затихло. Почався стрілковий бій. Танками працювали за 200 метрів. От вони побачили, що там бахнуло – і відразу туди. І все туди летіло.

Прилітали вертольоти. Старалися накрити їх. Все летіло, зупинки не було. Аж поки ми не почули ці слова і не зрозуміли, що вони відійдуть. І якщо вони відходять, значить, вони на цьому не зупиняться. Вони зараз перегрупуються – вже побачили місцевість».