Тарас Крупач

«Ми понесли втрати в техніці, в нас лишилося особового складу мало. І нам кажуть: «Хлопці, надо терпіти, що ми зря то робили, наші товариші віддали своє життя, надо терпіти, підмога не сьогодні-завтра буде, нам ще одну ніч…» […]

РГД-шки взривалися, але, чесно кажучи, не відчувалося абсолютно: ми падали – просто взрив, нікого навіть не поранили. І потім, в такі моменти виникає «25-й кадр» чи як, було таке відчуття, ніби час трошки призупинився, і так от чітко бачу, що летить РГД, і летить точно нам, сюда. Вибігти за будинок я не можу, бо попадаю під їхній сектор обстрілу, і мені і хлопцям лишається те, що впасти на землю і молитися. Ми попадали і я собі починаю в голові рахувати: щось 501, 502, як ми з парашутом стрибаємо, і я собі отак рахую: «501, 502, 503, 504…» дивлюся на ту гранату, а вона далі собі лежить та й все. Не взірвалася, в котрий раз говорю, що Господь Бог нас оберігав, дуже і дуже серйозно… Ось. Нам сказали терпіти – ми відступили».